"Шаляпін російського футболу, Гагарін шайби на Русі" — так в одному зі своїх віршів Євген Євтушенко назвав Всеволода Боброва — спортсмена, який залишив незабутній слід відразу в трьох видах спорту — футболі, хокеї з шайбою і хокеї з м’ячем. А вболівальники до цього часу не можуть вирішити — в якому ж з цих видів він проявив себе найбільш яскраво?
Всеволод Михайлович Бобров народився в місті Моршанске, тоді ще Тамбовської губернії, 1 грудня 1922 року. Йому було всього три роки, коли родина переїхала в Сестрорецк Ленінградської області. Саме тут Всеволод і почав займатися спортом, влітку цілими днями ганяв футбольний м’яч, а як тільки наступали морози, переходив на хокей з м’ячем. Саме з м’ячем, так як про канадському хокеї в той час в Радянському Союзі мали дуже туманне уявлення. Золота епоха "Червоної машини" була ще попереду.
Після закінчення семирічки Бобров вступив до фабрично-заводське школу, де отримав спеціальність "слюсар". Роботу на заводі він успішно поєднував з виступами за заводську команду, але в 1941 році, коли Всеволоду йшов 19-ий рік, почалася війна. Підприємство було евакуйовано до Омська, де Бобров в серпні 1942 року став курсантом військового інтендантського училища.
У далекому сибірському місті Бобров був "зіркою" місцевого футболу і хокею з м’ячем. Незабаром про нього дізналися навіть в столиці і запросили в ЦДКА. І тут молодий футболіст не загубився, вже в рік свого дебюту, в 1945 році, він став кращим бомбардиром чемпіонату СРСР, забивши 24 м’ячі. Пізньої осені того ж року московські динамівці відправлялися в турне по Великобританії. На кону стояв престиж радянського спорту, тому, вирішено було посилити склад "Динамо" кількома гравцями з інших клубів Москви і Ленінграда. У їх числі опинився і Бобров.
Після цього турне про Боброва дізналися не тільки в СРСР, а й у всій Європі. У чотирьох зустрічах радянські футболісти забили у ворота суперників 19 м’ячів, причому, 6 з них провів Всеволод Бобров. Виступаючи в кінці сорокових-початку п’ятдесятих років за ЦДКА і ВПС він став справжньою легендою, улюбленцем уболівальників, встигаючи поєднувати, як і в юності, футбол і хокей з м’ячем. А потім і з шайбою. У той час це не здавалося чимось надприродним, штучний лід був у нас у великому дефіциті, тому, хокейний сезон був не довгим — всього кілька місяців.
У 1952 році Бобров в складі футбольної збірної СРСР відправився на Олімпійські ігри в Гельсінкі, але, підсумки цього турніру були визнані високим керівництвом провальними. Збірна СРСР у другому раунді турніру зустрілася з Югославією. Програючи по ходу матчу 1: 5, наші футболісти зробили майже неможливе — за 15 хвилин забили супернику 4 м’ячі і врятували гру, завершивши її внічию 5: 5. З п’яти м’ячів три провів Бобров. Була призначена перегравання, в якій югослави виявилися сильнішими, перемігши з рахунком 3: 1.
Після повернення на батьківщину наші футболісти зазнали справжньому шквалу критики. А команду ЦДКА вирішили взагалі розформувати. Сезон 1953 Бобров провів у складі московського "Спартака", де зіграв 4 матчі і забив в них 3 голи. У той час Всеволоду було вже 32 роки, багатьом здавалося, що спортивну кар’єру "Бобру" пора завершувати.
Але, в другій половині сорокових років в Радянському Союзі з’явилася нова гра — хокей з шайбою, або, як її ще у нас називали, "канадський хокей". Тепер Бобров взимку частіше ганяв по льоду НЕ м’яч, а шайбу. Як і в футболі, виступав за ЦДКА і ВПС, кілька разів ставав чемпіоном Радянського Союзу.
У 1950 році при посадці в Свердловську розбився літак, на якому перебували хокеїсти клубу ВВС, в складі якого тоді виступав Бобров. Але, його врятувало диво — запізнився на літак і команда відлетіла без нього. Для 6 членів екіпажу і 13 чоловік з команди ВПС цей політ виявився останнім.
У 1954 році відбувся дебют радянських хокеїстів на чемпіонаті світу в Стокгольмі. Безперечними фаворитами вважалися тоді канадці, а на дебютантів мало хто сподівався на вдалий виступ. Але, переможцем стала саме радянська збірна, а Боброва визнали найкращим нападником турніру. Саме тоді був покладений початок великого і славного шляху радянського хокею на міжнародній арені.
Через два роки радянські хокеїсти виграли і Олімпійські ігри. А Всеволод Бобров став володарем унікального досягнення: в 1952 році він був капітаном футбольної збірної на літній Олімпіаді, а тепер виводив на майданчик льодову дружину. Нікому зі спортсменів не вдавалося більше таке "сумісництво".
Хокейна кар’єра Боброва тривала до 1957 року, після чого він прийняв рішення повісити "ковзани на цвях".
Він перейшов на тренерську роботу, причому, і тут поєднував футбол з хокеєм. Правда, в футболі тренер Бобров не зміг досягти вершин Боброва-гравця. Його вищим досягненням став вихід у фінал Кубка СРСР разом ЦСКА в 1967 році. Але, в вирішальному матчі армійці поступилися московському "Динамо" 0: 3.
Набагато вдаліше у нього йшли тренерські справи в хокеї. З московським "Спартаком" він став чемпіоном країни, а зі збірною Радянського Союзу двічі перемагав на чемпіонатах світу. У 1972 році сталася історична подія — радянські хокеїсти отримали можливість зустрітися з канадськими професіоналами. Було прийнято рішення провести суперсерії з 8 матчів: чотири в Канаді і чотири — в СРСР. Тренував тоді нашу збірну Всеволод Михайлович Бобров.
Ця серія стала ще одним підтвердженням високого рівня радянського хокею. За океаном багато хто стверджував, що наші хокеїсти не зможуть здобути жодної перемоги. Але, результати виявилися несподіваними: 3 перемоги у збірної СРСР, 4 — у Канади, ще один матч завершився внічию. Різниця забитих і пропущених шайб виявилася на користь радянських спортсменів — 32:31.
У 1974 році Бобров завершив роботу в збірній, в його тренерській кар’єрі настало затишшя, а 1 липня 1979 року легенди радянського футболу і хокею несподівано не стало. Він помер від тромбоемболії легеневої артерії. Всеволод Михайлович Бобров був похований в Москві на Кунцевському кладовищі.
