Було це років п’ять-шість тому. Була у мене подружка, пристрасна любителька "тихого полювання". І як тільки вихідний — тягне мене в ліс за грибами. Заняття це мені до душі, не відмовлявся.
Йдемо, коротше, по лісі, вона по одному краю, я по іншому. В той день їй щастило. Грибов було більш чим достатньо. І, помітивши черговий подарунок природи, на весь ліс лунав крик:
— Ой ти мій хороший, ой ти мій красень!
І так через кожні 5 хвилин, а то й частіше. Загалом, ходимо, збираємо.
Тут мені закортіло по малій нужді. У найближчому доступному для огляду просторі крім нас нікого не спостерігається, стою, роблю свою справу. І раптом починаю кричати:
— Ой ти мій хороший, ой ти мій красень!
Чую здалеку її голос:
— Почекай, не будеш рвати, я хочу подивитися.
І мчить крізь зарості, як стадо диких кабанів. А я стою, трушу своїм, так би мовити, чоловічим достоїнством і продовжую кричати.
Треба було бачити її вираз обличчя, коли вона підбігла і побачила цю картину. Регіт стояв на весь ліс.